Телефон: +38 (050) 951-54-70
Розташування:


Історія Святогірської Свято-Успенської Лаври XV-XIX століття

Святогорская обитель конца XIX века

 

Перша письмова згадка про місцевість під назвою «Святі Гори » датується 1526 роком. В XVI - XVII століттях у Московському літопису йдеться мова й про Святогірський монастир, який у той час грав роль сторожового посту. Як свідчить стародавній переказ, розташоване біля Святогірського монастиря «Святе місце» було фортецею, з усіх боків оточеною горами та густою рослинністю. На цю територію часто нападали татари, які неодноразово грабували та спустошували «Святе місце». Так, в 1628 роцi монастир був повністю зруйнований татарськими поселенцями. З давніх часів джерелом доходів монастиря був «Великий перевіз», що отримав таку назву в XVI столітті, через р. Сіверський Донець, це був по суті єдиний способ переправи в цій місцевості. Монастир щиро приймав до себе всіх, хто потребував допомоги. Тут знаходили притулок поранені, мандрівники, збiглi, полонені і т.д. Люди в монастирі завжди були готові надати моральну та матеріальну допомогу всім нужденним. Вже у XVIII столітті небезпека з боку татар значно зменшилася – у 1737 році був здійснений останній погром у місцевості, де був розташований монастир. Найвідомішими Святогорськими настоятелями були архімандрит Іларіон Григорович (пізніше став архієпископом Крутицьким), архімандрити Тадей Кокойлович та Рафаїл Мокренський. 1787 рiк став знаменним тим, що, згідно з указом імператриці Катерини II, землі, угіддя та села, які належали монастирю, були скасовані. В 1790 році князь Таврійський, Григорій Потьомкін, очолив Святогір'я, в результаті чого практично 57 років обитель перебувала у скасованому стані. На щастя, в 1844 році указом імператора Миколи I був відновлений Святогірський монастир, його очолив ієромонах Арсеній. В другій половині XIX століття свята обитель мала особливе Боже благословення. Тут проживали більш ніж 700 чоловік, поступово монастир ставав більш міцним, красивим та піднесеним; були побудовані нові корпуси, храми та будівлі. У районі Святих Гір розташовувався так званий економічний хутір, де було господарство монастиря, поряд знаходилася лікарня, церква, бджолина пасіка. У 1879 році в рамках монастиря почала свою роботу справжня фотостудія. Примітно, що до наших днів збереглося багато обителей. Цікаво знати й про те, що місцеве населення дуже часто використовувало символічний вираз: «Добре, немов у Святих Горах» – це означало, що місцевість мала позитивну енергетику та налаштовувала поселенців виключно на добрі вчинки. У XIX столітті Святі Гори отримали звання центру прощі, причому не тільки для південної частини Росії, Кавказу та Дону, а й для Півночі, звідки сюди по дорозі з Воронежа до Київа приходило безліч паломників і прочан. Вже в середині 1861 року Святогірську пустинь відвідала Государиня-Імператриця Марія Олександрівна та її діти, а також Государ-Імператор Олександр II. Після цього царське сімейство буквально «обсипало дарами» вподобану Святогірську обитель. У роки Першої Світової війни Святогірський монастир, який був одним з найбільш великих в Харківській єпархії, приймав тисячі поранених та біженців. Так, у 1915 році на кошти монастиря був побудований лазарет. У той час на території Святогорської пустелі перебувала братія ченців Свято-Успенської Почаївської Лаври, а також служителi Київських монастирів, які знайшли тут надійну обитель та теплий притулок для своїх тіл і душ.